Ганпаудер

Назву дали англійські торговці XIX століття: щільні сірувато-зелені кульки нагадували їм порох. Кожна така кулька — один-два скручені вручну або машиною листки, які розкриються в чашці й збільшаться разів у п’ять.

Скручування — не прикраса, а спосіб зберігання. Щільна кулька має малу площу контакту з повітрям, тому ганпаудер втрачає аромат повільніше за будь-який інший зелений чай і легше переносить дорогу.

Класичний ганпаудер роблять у провінції Чжецзян, у повіті Піншуй. Лист тут збирають із рівнинних садів, він щільніший і міцніший за високогірний — саме те, що потрібно для чаю, який заварюють міцно й п’ють з м’ятою й цукром.

Настій жовто-зелений, насичений. Смак щільний, з виразним димком і мінеральною ноткою; терпкість помітна, і саме вона робить ганпаудер основою марокканського чаю — вона витримує велику кількість цукру й свіжої м’яти, не зникаючи.

Це не делікатний чай. Якщо ви шукаєте тонкість — беріть Лун Цзін; ганпаудер про іншe: про міцність і характер.

• 3 г ганпаудеру на 300 мл води 85 °C;
• заварити 2 хвилини, додати велику жменю свіжої м’яти;
• цукор — за смаком, у Марокко кладуть багато;
• перелити з висоти в склянку: піна на поверхні — частина ритуалу.

• Температура: 80–85 °C.
• Пропорція: 3 г на 250 мл.
• Час: 2 хвилини; кульки розкриваються повільно, тому недодержати легше, ніж передержати.
• Проливи: два-три.

М’ята, лимон, мед, східні солодощі. Добре тримається поряд із гострою їжею: димок і терпкість зрізають гостроту краще, ніж вода.